Чи у всіх є освіта після навчання?

Белий n

Володимир Бєлий: чи у всіх є освіта після навчання?

Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

Мова про негативну роль для долі суспільства зрівнялівки, якщо остання набуває системного виміру. Особливо небезпечною стає вона (зрівнялівка), коли проникає в основу організації освіти населення.

Недавнім для нас прикладом є руйнація такої ще недавно самодостатньої країни як Радянський Союз, що здавався незламним монолітом не лише для більшості тодішніх його громадян (автор був серед них), а й багатьом у світі.

Втім, не для всіх: якось французький колега Патріс Робіяр у 1986 році, в Алжирі, на моє утвердження, що Радянський Союз – це назавжди, зауважив, що навряд і … не пройшло й п΄яти років як Радянського Союзу не стало.

Головним, чим відрізнялася радянська система освіти від інших світових моделей, було те, що у нас практично «не було» невстигаючих учнів і ВСІ «успішно» отримували атестат про загальну середню освіту. Пам’ятаю як задля цього вчителі на випускних екзаменах ходили між рядами й підказували чи підсовували чернетки слабким учням так, щоб це було якби непомітно. Величезна країна гралася у випускний шкільний «секрет Полішинеля». І догралася. Не сприймаю як проблему історично невідворотне – зникнення радянської імперії як такої. Великою проблемою стало ІНШЕ – хід життя після: замість розвитку, як приміром, у Східній Європі ми, немов вороги самі собі, досі вибираємо лінію розвитку подій, що несе ще більші руйнації.

Чому так?

Критерієм істини є практика, а вона однозначна: неохайність, безлад та вбогість (у тому числі моральні її площини) панують виключно серед неосвічених (не мова про наявність «корочки»).

Натомість, по-справжньому освічені, тобто ті, хто реально набув освіти після навчання, навіть, за обмежених матеріальних ресурсів живуть охайно та порядно. Можна багато говорити на цю тему різного, але цей закон соціуму не обійти.

За іншого закону людської природи відомо, що 15% населення буде гарно та наполегливо вчитися за будь-якої організації освітньої справи. У них завжди після навчання буде освіта, у тому числі, наприклад, професійно-технічна освіта, а не обов’язково вища, але така, котра реально робитиме її носія кваліфікованим СПЕЦІАЛІСТОМ.

Далі, а 15% населення за будь-якої організації все рівно будуть «філонити», які б Сухомлинські з ними не працювали. Тут мова не лише про початкову чи молодшу основну школу, а про ефективність шкільної освіти в цілому.

Корінь питання якості освіти полягає у змісті тих норм діяльності, якими будуть охоплені 70% населення, бо воно завжди перш ніж працювати (вчитися) озирається як на рівень дозволеного (лінь народилася раніше людини), так і на рівень вимог, передбачених по закінченню навчання для отримання атестату та умов входження до наступного ступеню освіти, вже дорослої.

Як колись, так і зараз у нас саме з цим проблеми: атестат отримають всі і майже всіх буде взято до ВНЗ. Навіть тих, хто не хоче, бо батьки під впливом суспільної реклами змусять. Остання щоправда скоріше є антисуспільною, бо за таких підходів на суспільство чекає СУМНА доля. Вже у близькій історичній перспективі.

Є люди, котрі дійсно не розуміють, що такі речі як ОЦІНЮВАННЯ, яке б не дозволяло списувати, вже не мова про оцінки за хабарі чи по-блату/знайомству та ПРОЦЕДУРА вступу з адекватним рівнем вимог, що апріорі не може співпадати з порогом вгадування, МАЮТЬ визначальне значення для забезпечення дієвого СПОНУКАННЯ нації навчатися по-справжньому.

З цієї причини вони весь час апелюють про рівний доступ до освіти, а розуміють його як гарантований і безумовний доступ до отримання «корочки» про освіту. Цей сегмент суспільної думки якраз і формується всіма тими, хто після навчання освіту так і не отримав. Попри наявність «корочки» і часто не одної.

У той же час є люди, котрі чудово знають основи менеджменту персоналом, але тут прикидаються такими, що «не розуміють як вищий поріг може підняти рівень мотивації населення до навчання», а тому поріг, мовляв, потрібно не тільки знижувати, а й взагалі прибрати.

У мене щодо цього своя проблема: чи варті зусилля спрямовані на формування новітніх для нашої нації «правил освітньої гри», котрі б кардинально нівелювали традиційну нам практику зрівнялівки в умовах, коли вони виглядають як поведінка «білої ворони»?

Думаю, що у контексті близького майбутнього такі зусилля «як вода у пісок» і не мають жодних практичних перспектив як і не має перспектив у стратегічному вимірі практика традиційної зрівнялівки.

Оригінал